Панас Якович Мирний "Хіба ревуть воли,як ясла повні?"

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

     Хочеться мені слави запобігти в письменстві? Ні, не хочу тієї слави, їй'богу, не хочу. Вся моя слава — Україна, якби я їй добра хоч на мачину зробив, то б мені й була слава, я більшої не хочу.
                                                                                                                                          

 

                                                                                                              Панас Мирний

      Життя цього письменника могло б стати основою пригодницького роману.

     Вдень дійсний статський радник (чин цивільного генерала, що відповідав посаді губернатора!) Панас Якович Рудченко сумлінно працював у Полтавській казенній палаті, а ввечері перевтілювався на письменника Панаса Мирного.

Важко знайти в історії української літератури автора скромнішого й вимогливішого до себе, аніж Панас Мирний. Упродовж усього життя, ставши вже й видатним майстром, оберігав таємницю свого псевдоніма, уникав заслуженої слави.

    «Про своє життя не подаю Вам ніякої звістки, бо, думаю, не в ньому вага й сила, а в тих працях, що до сього появилися у світ або ще коли-небудь появляться», — відмовляв       письменник      львівському         професорові   О. Огоновському на прохання надіслати основні віхи біографії для «Історії літератури руської».

Будинок батьків
Панаса Мирного. м. Миргород

МІСЦЕ, в ЯКОМУ НАРОДИВСЯ
ПАНАС МИРНИЙ

Панас Мирний та Іван Білик.

1881 р.

    Постійна обачність, сувора конспірація і надмірна скромність (письменник за життя не опублікував жодної своєї фотографії!) не раз приводили до курйозів.

   Збереглися три відношення помічника начальника полтавського жандармського управління, що розсилали по всій губернії протягом вересня – листопада 1915 р., про розшук українофіла Панаса Мирного, який «дозволяє собі писати зловмисні революційні твори». Напевно, не раз полтавський поліцмейстер чемно вітався з шанованою в місті людиною, начальником І відділу казенної палати Панасом Рудченком, гадки не маючи, що має справу з «небезпечним злочинцем» Мирним…

Батьки Панаса Мирного.
60-ті роки ХІХ ст.

Творчий доробок

    Панас Мирний створив два великі романи — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і «Повія», три повісті — «П’яниця», «Лихі люди», «Лихо давнє й сьогочасне», увійшовши в літературу як основоположник українського соціально-психологічного роману й повісті. А ще в доробку письменника — вірші, п’ять п’єс (найвідоміша — «Лимерівна»), оповідання («Морозенко», «Лихий попутав»), переклади В. Шекспіра, публіцистика. Більшість творів написано в 1870–1880'х роках.

     Панас Мирний виявив потужний талант письменника-реаліста, майстра психологічного аналізу, він тонко простежив умови й чинники формування людини як особистості. Його героями стають різні соціальні типи: селяни, поміщики, міщани й інтелігенція.

                               С. Світославський.

Воли на ниві. 1891 р.

    Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», написаний у двадцятишестирічному віці, увів Панаса Мирного в коло класиків української літератури. Згодом митець почав писати не менш грандіозний твір — роман «Повія», але з кожним роком усе важче й важче було знаходити час для улюбленої творчої праці: казенні обов’язки забирали всі сили й час. Тож для письменства залишалася третя зміна — ніч, адже в другу зміну (вечір після роботи) він, як старанний чиновник, сидів над узятими з роботи паперами.

Словник: Соціально-психологічний роман — це один із різновидів романного жанру, в якому в складних, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування в контексті соціального середовища. Для соціально-психологічних творів характерне розкриття несподіваних вчинків, прихованих причин поведінки персонажів через розкриття спадкових факторів, потаємних бажань, роздумів, мрій, снів. На відміну від соціально-побутових творів, у яких увага митця прикута до повсякденного життя, зримих, передусім соціальних, причин і наслідків поведінки персонажів, автор соціально-психологічного твору досліджує взаємини особи і соціуму, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, емоції, інтуїцію, свідомі й несвідомі поривання людини.

РОМАН «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?» (1880)

     У 70-х роках ХІХ ст. провідною темою українських письменників було, як уже зазначалося раніше, життя села. Реформа кріпосного права 1861 р., стрімка капіталізація принесли в селянський світ нові проблеми: хлібороб опинився перед складним вибором — господарювати по-старому чи йти в місто на заробітки, зберігати совість, давні моральні устої чи зректися всього цього заради виживання й збагачення, боротися за свої права чи підкоритися жорстокому світові… Відповідно нового забарвлення в літературі набули й характери селян.

    Найпомітнішим здобутком нашого красного письменства в розкритті цієї теми вважається роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Це був перший «роман з народного життя», у якому, за визначенням І. Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито тогочасну дійсність у всіх її складностях і суперечностях.

Історія  написання  роману

Хата Василя Гнитки

       Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» академік О. Білецький назвав «будинком із багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом». Чому? Відповідь на запитання приховує історія створення цього широкого епічного полотна. Поштовхом для написання роману став розлогий «нарис Панаса Мирного Подоріжжя од Полтави до Гадячого», за основу якого взято розповідь візника про місцевого розбійника Василя Гнидку (цю історію письменник почув по дорозі до батьків на Великодні свята 14 квітня 1872 р.).

Словник: на́рис — малий художньо-публіцистичний жанр, у якому зображено дійсні факти, події конкретних людей. Найчастіше нариси присвячуються ...

     У нарисі Панас Мирний розглядає людину як сукупність суспільних відносин, але Іван Білик порадив братові інший погляд: «Прочитай ще раз “Чіпку” — і ти побачиш, що життя, виведене в повісті, жахливе. Але хіба ж теперішнє життя не являє собою нічого, крім п’янства, дурості, заздрості, розбою, вбивства?» Критик переконував брата, що суспільство тримається не на грішниках, а на святих, «воно тримається людською сутністю людини, а не звірячою. Звіряча сутність — злочини — лише є протестом проти мерзенного устрою людської сутності. Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Йов)».

     Так метафора з біблійної Книги Йова, яку підказав Іван Білик, стала назвою майбутнього роману. У листопаді 1872 р. П. Мирний закінчив повість «Чіпка» — першу редакцію майбутнього роману, написану на основі нарису. Згодом письменник відгукнувся на заклик брата створити «народний роман на основі щирого реалізму». Сам Іван Білик також долучився до роботи над новою версією твору. У романі переплелися два художні підходи — публіцистичний і суто художній (Панас Мирний). Тому в історії української літератури обох братів Рудченків уважають співавторами твору. Під час доопрацювання задуму автори все більше заглибилися в історію, унаслідок чого й з’явилися ті «прибудови», про які писав академік О. Білецький. Після переробки повість стала широкоформатним, панорамним, реалістичним романом, час дії у якому сягає від катерининських часів до пореформених 1860'х років.

         Через сумнозвісний Емський указ 1876 р. Роман зумів надрукувати Михайло Драгоманов тільки за кордоном — у Женеві в 1880 р. на кошти українських громад. Після виходу твір відразу потрапив до списку книжок, заборонених у Російській імперії. Уперше легально роман було опубліковано в 1903 р. в журналі «Киевская старина» під назвою «Пропаща сила».

Ідейно-тематичний зміст.

         Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою в нашому письменстві монументальною селянською епопеєю, усебічним змалюванням життя українського села. Автори сміливо утверджують важливу в усі віки ідею — народ жив би мирно, якби не нестерпне гноблення (воли б не ревли, якби ясла були повні), але разом із тим за допомогою насильства світ не вдосконалиш. Відповідаючи на зло злом, людина лише посилює його й замикає в коло,з якого немає виходу.

ТЕМА РОМАНУ

                                           ТЕМА РОМАНУ

   Сучасні літературознавці визначають тему роману як зображений на широкому суспільному тлі життєпис злочинця Чіпки від його народження до ув’язнення на каторгу. Цікаво, що в радянських підручниках і посібниках дещо інакше формулювали тему цього твору: «Зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва та його залишків, напередодні й під час проведення реформ, що розпочалися 1861 р.».

ПОМІРКУЙТЕ

•       Пригадайте, у яких творах української та зарубіжної літератур, вивчених торік, порушується ця ж сама проблема зла?

•       Цим, на ваш погляд, відрізняються ці визначення теми роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Про що це свідчить?

Жанрові й стильові особливості твору

      У романі порушено суспільно значущі соціальні проблеми, тому за характером він соціальний. Крім того, соціальні процеси зображено через психологію героїв, їхні думки, прагнення й переживання, звідси глибокий психологізм. Отже, це яскраво виражений соціально-психологічний роман.

  Ця жанрова форма роману — надбання реалістичного мистецтва. Найвидатнішими майстрами роману стали О. де Бальзак, Стендаль, Г. Флобер, І. Тургенєв, Ф. Достоєвський, Л. Толстой. У реалістичному полотні Панаса Мирного та Івана Білика трапляються й романтичні вкраплення, особливо в першому ліричному розділі «Польова царівна».

ПОМІРКУЙТЕ

* Знайдіть кілька романтичних моментів у творі. Чому, на ваш погляд, вони є саме такими за стилем?

Композиція і сюжет

     Композиція роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» складна: він має чотири частини, тридцять розділів. Основні сюжетні лінії роману:

• рід і життя Чіпки;

• рід і життя Максима Ґудзя;

• Грицько і його дружина;

• пани Польські;

• історія села Піски.

     Сюжетні лінії то розгортаються окремо, то перетинаються. Усі вони розвиваються на тлі суспільно-'їсторичних подій і тісно з ними пов’язані. Початок роману ліричний та ще й з інтригою: у першому розділі («Польова царівна») автори знайомлять нас із Чіпкою, Галею, Мотрею, але хто вони і чим живуть — ми ще не знаємо. А вже далі розповідається про батьків Чіпки, його дитинство і юність, а також про Грицька й Христю. Перша частина переважно виконує роль експозиції.

      Піски, яка в основному розвивається трьома сюжетними лініями: історія села, роду Максима Ґудзя і панів Польських. Отже, перші дві частини — це фактично експозиція й передісторія. Зав’язку автори подали аж у третій частині, яка починається розділом з промовистою назвою «Нема землі», — тут Чіпка Варениченко втрачає землю. Саме з цього моменту й починається напружений розвиток подій, що досягає кульмінації в епізодах реакції Чіпки на вигнання його із земства, у його духовному зламі. І відразу після кульмінації йде розв’язка — винищення козацької родини Хоменків і арешт головного героя.

    

   Особливої уваги заслуговує друга частина роману, яка забезпечує йому панорамність, до того ж вона найбільш самодостатня. Крізь призму долі села Піски в ній показано понадстолітню українську історію. Тут ідеться про перетворення козаків на «покірних волів». Згадуються історичні події: скасування гетьманщини; гайдамаччина; зруйнування Січі генералом Текелієм, Очакова — турками; польське повстання під проводом Костюшка; запровадження Катериною ІІ кріпацтва на землях України; повстання декабристів («тоді саме царська гвардія з масонами забунтувала…») і навіть революційна хвиля 1848 р., що прокотилася Європою.

       У другій частині оповідь ведеться за законами хроніки. У ній з’являються нові персонажі, як, наприклад, останній січовик Мирон Ґудзь, чия туга за волею передалась онукові Максимові. З хроніки Пісок виринає й історія Чіпчиного батька Івана Вареника, незаконнонародженого панського сина. Час від часу оповідь набуває сатиричного забарвлення.

     Саме в такому ключі змальовується зверхня щодо піщанських «хахлів» і «мазеп» генеральша та її «кацапський» почет. Проте й сцени, у яких селяни принижуються перед панею, теж не позбавлені гірких сатиричних нот. Сумирність «волів» викликає в авторів роману досаду.

       Співавторство Івана Білика виявилося, вочевидь, у наповненні роману історичним і суспільствознавчим змістом. Немало місця в другій частині відведено сторінкам, присвяченим трудам і дням українського селянина. Щодо персонажів, то на перший план тут усе помітніше виступає Максим Ґудзь з його баламутством, історією перебування в «некрутах» (тобто — у москалях) і потім поверненням у рідне село. Загалом друга частина сюжетно мало пов’язана з трьома іншими. «Прив’язкою» виступає та обставина, що Максим Ґудзь — батько Галі, майбутньої дружини Чіпки Вареника. Суттєвим є також вихід через ретроспекції на значний історичний часопростір.

ПРИКІНЦЕВЕ СУДЖЕННЯ

Професор Михайло Наєнко: «Роман цей справді — народний твір, як би його не поціновували критики різних мистецьких уподобань. Він стоїть у тому ж ряду, що й “Микола Джеря” чи “Кайдашева сім’я” І. Нечуя'Левицького, але це вже не просто пісня про наше гірке безталання, а велична симфонія».

  

Тестове   завдання:

1. Що "задурманило людям голови", призвело до національної катастрофи (за романом "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"):

А неволя;

Б пиятика;

В Переяславська угода1654р.?

2. якою є назва роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?":

А символічною;

Б алегоричною;

В емблематичною?

3. Під якою ще назвою виходив у світ роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?":

А "Лихі люди";

Б "пропаща сила";

В "Лихий попутав";

Г "П'яниця"?

І. Карпенко-Карий "Мартин Боруля"

«МАРТИН БОРУЛЯ»

(1886 рік)

ІВАН КАРПЕНКО - КАРИЙ

Мета: ознайомити десятикласників із змістом комедії, основними елементами її сюжету та композиції, розвивати навички ідейно-художнього аналізу драматичного твору, вміння характеризувати головного героя та інших персонажів, пояснювати засоби їхнього комічного зображення, на прикладах творів І. Карпенка-Карого довести його драматургічну майстерність у п’єсі; виховувати в учнів гідність, простоту, щедрість у взаєминах ізлюдьми.

Словникова робота

Трагікоме́дія – драматичний жанр, у якому поєднуються ознаки трагедії й комедії.

Сати́ра — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами. Походження своє веде від давньоримської сатури. Художні засоби сатири — гротеск, пародія, іронія в різних літературних жанрах — поезії, прозі, драматичній творчості. В образотворчому мистецтві сатирі притаманні гумористично-сатиричний малюнок, карикатура.

Іро́нія (дав.-гр. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований глум) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ

     Біографи письменника вказують, що поштовхом до написання цього твору стала комічна історія про домагання дворянських прав, яку пережив батько Івана Карповича – Карпо Адамович Тобілевич. На це пiшло чимало часу i марно: дворянство не було доведено, оскiльки прiзвище в старих документах булоТобелевич та Тобулевич, а в нових Тобiлевич.

Цей біографічний факт драматург підніс до широкого узагальнення, гостро висміявши і засудивши станове честолюбство соціальної касти – дворянства.

Боруля» започатковує блискучий ряд «серйозних комедій» І.Тобілевича, твір з багатьох точок зору показовий.

ПЕРСОНАЖІ

- Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиновик.

- Палажка — його жiнка.

- Марися — їх дочка.

- Степан — їх син, канцелярист земського суду.

- Гервасiй Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи.

- Микола — син Гервасія, парубок.

- Нацiєвський — регiстратор з ратушi.

- Трандалєв — повiрений.

- Протасiй Пеньонжка, Матвiй Дульський — чиновники.

- Омелько, Трохим — наймити Борулi.

Мартин Боруля — головний персонаж комедiï. Це людина iз заможноï верхiвки села, не заслiплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманностi. Однак, це натура, скалiчена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лiнiю».

Мартин гарний сiм'янин, у домi порядок i достаток; i авторитет, i гроші - все це у нашого героя є. Виявляється, герою треба дворянського титула, який, на думку Борулі, зробить його паном...

У своєму домi цей «мiщанин-шляхтич» (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянськi порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до полiтично-правового мiсця в помiщицько-капiталiстичнiй державi, яке мало дворянство.

Мартин велить своïм дiтям називати себе не татом, а «папiнькою», а маму «мамiнькою». Вiн довговранцi вилежується в лiжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, вiд довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче вiддати замiж за «образованого чоловiка», сина Степана мрiє бачити знатним чиновником. 

дворянство.

Мартин велить своïм дiтям називати себе не татом, а «папiнькою», а маму «мамiнькою». Вiн довговранцi вилежується в лiжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, вiд довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче вiддати замiж за «образованого чоловiка», сина Степана мрiє бачити знатним чиновником.

На прикладі образу головного героя — Мартина Борулі І.Тобілевич розкриває конфлікт здорової народної моралі з «манією» дворянства, породжений відстоюванням ним своєї людської гідності. Автор до мінімуму звів роль комедійної інтриги, віддавши перевагу внутрішній дії. 

Конфліктну ситуацію драматург виводить не стільки з зовнішніх причин, скільки з внутрішнього стану персонажу — нестримного прагнення довести, що ні чим не гірший від «приймака Красовського». така заглибленість у душу людини надає камерності звучання комедії, відтворює складні внутрішні почуття та психологічні колізії, визначає трагікомізм образу.

І.Карпенко-Карий показує до чого може призвести людину ігнорування здорової народної моралі і одночасно утверджує високі етичні норми образами людей, які не цураються землі, праці на ній, свого походження, національних звичаїв і традицій (Гервасій Гуляницький, його син Микола), які випромінюють нехитру народну мудрість (Омелько). 

Позиція автора зумовила типові узагальнення комедії, проникливий аналіз людських стосунків та характерів, соціальну детермінованість конфліктів іперепетій, вчинків і розв'язок. До речі, в «Мартині Борулі» проглядаються ситуації з «Ревізора», коли зібралися гості, а жених поїхав, з «Одруження Фігаро» — сама втеча жениха.

Основою типізації характерів і обставин у цій п'єсі є загальнолюдський зміст таких категорій як честь, гідність, добро — з одного боку та підступність, пристосуванство, егоїзм, зло — з другого. Звідси і наявність трагікомічних елементів у творі.

Ідея твору

Гідність людини визначається не приналежністю до привілейованого соціального стану, а чесна трудова діяльність, простота і щирість у взаєминах з людьми.   

Мораль

•Висмiявши таку поведiнку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родиннихтрадицiй, ставлення людини до своєï рiдноï землi, свого родоводу, працi, народних звичаïв. Головне не титул, авмiння залишатися порядною, високоморальною людиною у всiх життєвих ситуацiях.

Іван Франко писав, що “Мартин Боруля” – одна з найкращих українських комедій.

П’єсу “ Мартин Боруля” було екранізовано 1953 року, режисером О.Швачко.